Фрагмент обрядового дійства "Різдвяні традиції нашого дому"
Історія колядок має глибину тисячоліть , бо ці пісні достатньо таємничі та за своєю сутністю були первісними "магічними формулами" благополуччя .
Стійкість обряду, традиції та вірування чудом збереглися ще від дохристиянських часів.
За однією з легенд, у темні дні зимового сонцестояння Корочун (Змій ) з'їдає старе Сонце...
Усесильна богиня Коляда в дніпровських водах народжувала нове Сонце — маленького Божича. Люди намагалися захистити новонародженого і саме співами (колядками) проганяли Корочуна, щоб "знову не з'їв і молоде Сонце..."
Закінчується зимове Сонцестояння (Корочун- найтемніша частина року). День почне зростати, бо народжується молоде Сонце. Це символізує початок річного кола — Кола Сварожого .
Настав час співати колядки – величальні пісні праукраїнців, пов’язані з давнім культом Світила .
Різдвяний обряд Коляди -
колядування та славильні різдвяні пісні - колядки виконувала ватага - колядники, славильники.
Вертеп - колядницька ватага має символічні персонажі :
Береза - духовний провідник ватаги;
Звіздар (Звiздоноша) - носій колядницької Зірки-Сонця - Алатиру ;
Дзвонар - дзвонив у дзвіночки для очищення простору від злих духів;
Mixoноша з міхом для коляди (хліба, колача) та дарів, що приймали від господаря під час колядування ;
Ряжені - імітація тваринних персонажів з обов’язковим використанням шкір та масок ведмедя, вовка, тура, кози. Це захищало обрядодіїв від злих духів, щоб останні не впізнали колядників і не перешкодили їхнім магічним діям.
У таких ватагах разом з музиками налічувалося від семи до дванадцяти хлопців та чоловіків (у давні часи - дівчата та жінки не колядували та з часом й вони приєдналися ).
Мета колядування не розваги, а здійснення магічних дій - привітання господаря i кожного члена його родини зі святом, побажання їм добробуту, багатства, здоров’я, щастя у наступному сонячному році.
Люди вірили : все, що колядники бажали - має неодмінно здійснитися. Тому кожна родина з нетерпінням чекала своїх колядників.
Господар зустрічав їх з колачем (колядою) , а господиня пучком прядива (льону чи шерсті), яким перев’язувала колядницьку Зірку (Алатир).
Це символізувало своєрідну подяку за врожай і, водночас, жертву для доброго врожаю у наступному сонячному циклі Божичу Коляді.
Колач і прядиво - символи їжі, що підтримує життя, й одягу, який захищає тіло від холоду та спеки.
Колядники просять дозволу колядувати і, тричі вклонившись, урочисто повідомляли господарю, що народилося молоде Сонечко - Божич Коляда, а разом з ним народився увесь Світ. Виконували різдвяні славильні пісні - колядки, в яких спочатку прославлялися молоде Сонце, Місяць, Зіроньки.
Потім звучали побажання персональні : спочатку господарю та господині, а потім колядували до всіх, хто належав до їхньої родини, причому для кожного члена сім’ї була окрема колядка, в якій обов’язково мало звучати ім’я того, до кого колядують.
Колядки завершувалися танцями під музичний супровід. Господар обдаровував колядників колядою (колачем), різдвяною їжею.
Колядники тричі вклонялися і виходили надвір, не повертаючись спинами до господаря...
Після появи християнської релігії обряд Народження Сонця почали святкувати на Різдво Христове. З появою цього свята змінилася і тематика колядок.
Слід розрізняти колядки від коляд :
Колядки – вид обрядових величальних народних пісень, які виконували під час святкування Різдва Сонця - Коляди.
До XVIII століття колядки були під забороною церкви.
Коляди – церковні пісні та твори, які написали ченці в кінці XVIII століття – на початку XIX століття у Почаєві («Тиха ніч, свята ніч», «Нова радість стала» й інші).
Співають на свято Різдва Христового .
