Історична довідка

ПАРАФІЯЛЬНІ ШКОЛИ – елементарні школи, які діяли при церковних  парафіях. Утримувалися вони на кошти громади, а вчителями традиційно виступали дяки. Вони вчили дітей читати церковнослов'янською мовою, письму, рахунку, церковному співу.

У  часи існування кріпацтва парафіяльні школи на Київщині були вельми рідкісним явищем. Ті батьки, які бажали навчити своїх дітей грамоти, переважно робили це в приватному порядку, в місцевого дяка, псаломщика чи (рідше) у священика. Причини такого становища були об’єктивними – дорослі  безоплатно працювали на панщині, а діти в цей час змушені були доглядати домашнє господарство. Крім того грамотність мало змінювала життя кріпака – він все одно залишався власністю поміщика, яку останній міг продати, подарувати, програти в карти чи поміняти на породистого пса.

         Але в 1859 році, коли російська імперія стояла на порозі скасування кріпацтва, священник містечка Білої Церкви  о. Петро Лебединцев відкрив у своїй парафії відразу чотири церковнопарафіяльні школи нового типу. В них навчання відбувалося щодня, існувала на кілька років наперед розроблена програма, працювали підготовлені вчителі тощо. Цей приклад виявився позитивним – його стали наслідувати  по всій Київщині  та сусідніх губерніях.

         Не обминув розквіт парафіяльної освіти і Бистрика.

         Першу в XІX ст. церковнопарафіяльну школу тут було відкрито у 1860 році тогочасним настоятелем о. Михаїлом  Дашкевичем – це ще одна заслуга цього видатного бистрицького пастиря. Не дивно, що частина нагород священика були вручені йому саме за успіхи в постановці церковнопарафіяльної освіти в селі.

         З ініціативи отця Михаїла миряни прийняли громадську угоду, згідно якої мали щороку асигновувати на церковнопарафіяльну школу по 150 карбованців (з часом ця сума зростала – наприклад з 1887 року прихожани щороку надавали школі по 200 карбованців утримання).

         Певний час школярі збиралися на навчання до гостинної оселі отця Михаїла Дашкевича або ж одного з причетників. Але це було вельми не зручно і в 1890 році мешканці села Бистрик спорудили для школи окреме приміщення, на яке громадою було витрачено 2400 карбованців «важкою» царською валютою. Шкільне приміщення не відрізнялося особливою вишуканістю. Це був звичайний дерв’яний зруб, покритий залізною бляхою. В школі було передбачено не тільки класи  для  навчання дітей, бібліотека і інше, але й кімната для вчителя – педагоги Бистрика мешкали прямо на робочому місці.

         Церковнопарафіяльна школа була однокласною, але навчання у єдиному першому класі тривало 3 роки.

Навчальний заклад з роками ставав усе популярнішим – адже розвиток економіки (зокрема промисловості) вимагав все більшої кількості грамотних працівників. Відповідно кількість учнів у церковній школі зростала.

         Наприклад, у 1891 році в єдиному першому класі цієї школи навчалося 65 хлопчиків та 11 дівчаток. А в 1908 році їх було вже відповідно 104 і 26. (ще раз зауважимо – мова йде лише про перший клас)

         Вчителями в даній школі були виключно представники  православного духовенства. Зрештою серед бистрицьких настоятелів траплялися особистості, котрі мали неабиякий педагогічний досвід і не меншу кількість нагород за освітню діяльність.

          Але з часом духовенство  поступилося місцем у школах професійним педагогам, кількість яких з року в рік зростала.

         У Бистрику серед них відомий, наприклад, Спиридон Іванович Пирятинський, який прибув до села 1897 році і був вчителем у місцевій школі півтора десятка років – для того часу це надзвичайно довгий термін. Він був вихідцем з Богуславщини; до Бистрика привіз дружину і трьох нащадків.

         Останнім дореволюційним вчителем Бистрицької церковно-парафіяльної школи був молодий  педагог Яків Карпович Стаховський – він прибув до Бистрика тоді, коли йому було неповних 24роки. Але в більшовицьку епоху церковну школу було закрито .

         Втім, у неї з’явився серйозний конкурент ще за царської влади – напередодні більшовицького перевороту поряд з церковнопарафіяльною школою в Бистрику було відкрито двокласну земську школу – але учнів вистачало для обох навчальних закладів.

         У часи Першої світової число школярів у Бистрику різко скоротилося. Так, у 1916 році в церковнопарафіяльній школі навчалося лише 40 хлопчиків та 26 дівчаток.  

У давніші часи навчальний процес починався взимку — 1 грудня за старим стилем (14 — за новим), в день пророка Наума. Це була найзручніша пора, коли діти мали змогу здобувати освіту. Батьки відводили до школи дітей саме на це свято, бо цей день вважали сприятливим для початку навчання дитини. Це, у першу чергу, свідчило про відповідне прочитання імені пророка. «Наум – наведе на ум» - звучала давня приказка. Хоча у справжньому, далекому від звичних асоціацій перекладі, ім’я Наум означає «утішитель». За народними уявленнями, Наум - покровитель розуму, знань і доброчинства, а тому селяни були переконані: якщо на свято пророка почати навчання, то дитина успішніше засвоїть знання, набереться розуму.

За сприянням ліберального поміщика Широкова Миколи Сергійовича, що працював земським начальником у Сквирі та при  підтримці селян в  Бистрику 1914 рці було побудовано школу за рахунок  коштів земства. Це було двохкласне земське училище з шестирічним навчанням. У 1-й клас входило 4 гуртки (1-4), у  2 клас 2 гуртки (5-6). Всі вчителі були класоводами і навчали всіх предметів: у 1-4 гуртках навчались початкової освіти, а в 5-6-х навчались:російській мові та літературі, математиці (арифметиці та геометрії), зоології, ботаніці, анатомії, історії, географії,хімії, електриці,  ручній праці, рукоділлю. В школі викладався і Закон Божий. На предмети релігійного змісту відводилось уже менше навчального часу 24 години, а не 45, як було раніше. За новим навчальним планом співи мали бути не лише церковними, а й свіцькими. Навчання було безкоштовне, а утримання вчителів і школи  за кошти земства.

Школи такі були у віддані Міністерства народної освіти, навчальні програми теж визначались цим міністерством. Підручниками були забезпечені погано але все ж користувались тоді «Граматикуою» і «Читанкою»  Лубенця,  «Українським букварем» Бориса Грінченка, підручником «Початкова школа» Софії Русової.

У 1913 на першому земському з’їзді з питань народної освіти вирішили, що вчитель має отримувати  не менше 600 рублів щорічної плати, а після 25 років роботи у школі – 1100 рублів. Також було висловлено побажання,  щоб земства допомагали вчителям в обладнанні квартир, виділяли додаткові кошти для виплати стипендії дітям вчителів.

У Бистрику при земському училищі був побудований чотириквартирний будинок для вчителів у якому проживало багато років поспіль до 1985 року не одна вчительська сім’я.

        Так проводилося навчання до 1917 року.

        Під час революції заняття в школі продовжувались, але несистематично.

        Із встановленням радянської влади система освіти зазнала значних змін. У 1919 році згідно з «Положенням про єдину трудову школу Української РСР» двокласне земське училище в с. Бистрик було перейменовано у 4-класову трудову школу.

            Важким був 1921-1922 навчальний рік багато дітей не відвідували школу в зв’язку з голодом. Значна частина вчителів залишає роботу у школі, шукаючи іншого заробітку… У 1921 році на освіту витрачено було 10,4% державного бюджету, то на прикинці 1922 року – тільки  3%. Величезна заборгованість Народного комісаріату освіти , нерегулярна оплата праці призвела до голодних смертей серед учительства так, як встановлена державна місячна заробітна плата вчителів була надзвичайно низька – лише 4 - 6 крб.  Тому типовим явищем у 1921-22 н. р страйки вчителів.

            У 1922-1926 навчальному році завідувачем трудової школи був Солодкевич Микола Васильович, який закінчив педкурси, на той час йому було 26 років, він мав 6 років педагогічного стажу. Можна припустити, що він викладав у Бистрицькій школі  і в попередні роки. Під його керівництвом працювали наступні вчителя: Нестеровський Іван Гаврилович – 33 роки, Савельєва Леоніда Іванівна – 26 років, Левицький Петро Миколайович - 24 роки, Могучівський Михайло Вікторович – 30 років, це був молодий колектив, а отже, навчання велося з творчим ентузіазмом.

          При школі в ті роки було закріплено 5 десятин землі (понад 5 га), на якій учні вирощували кукурудзу, горох, гречку, просо. У 1924 році від школа одержала 325 крб. прибутку. Це свідчить про те що трудова школа себе виправдала.

            Є дані, що  у 1925-1926 навчальному році було 152 учні. У бібліотеці школи налічувалось 201 книга (121 – російською мовою, 50 – українською).

У 1931 році Бистрицька школа стає семирічкою.

Перший випуск семирічної школи колгоспної молоді був у 1933 році. Директор школи Андрій Калиневич Магдин 12 випускників цього класу відправив на педкурси, які були відкритті в Ружині.

Випускниця педкурсів Марія Давидівна Столітня працювала понад 40 років вчителькою початкових класів у нашій школі.

         Старше покоління з вдячністю і шаною згадує Степана Архиповича Осипчука, що працював директором перед війною 1941 р. Під час окупації навчання не було. Подружжя Осипчуків все шкільне майно зберегли. 6 січня 1944 р. школа почати функціонувати. Уже 6 квітня Степана Архиповича взяли на фронт. Директором стала його дружина – Людмила Пантелеймонівна. Вчительську династію продовжили їхні діти – Ольга Степанівна, стала вчителем фізики у Бистрицькій школі, її внуки теж обрали фах вчителя. Борис Степанович – вчитель фізкультури. Лідія Степанівна – вчитель математики.

Важкі були повоєнні роки і для школи, і для села. Батьки з ранку до ночі працювали в колгоспі. Вся опіка і виховання дітей лягали на плечі вчителів.

          Вони допомагали збагнути учням не тільки глибинний зміст наук, а й прищеплювали їм відповідальність обов’язку, допомагали поступово знаходити своє місце в житті.

          У  серпні 1954 року Бистрицьку семирічну школу було реорганізовану в середню.

 І хоч, здавалося, були незручності, проте це не впливало на згуртованість колективу. Відчувалася атмосфера доброзичливості, взаєморозуміння і взаємоповаги. Тонкий і коректний гумор, дотепне слово піднімали настрій. Багато в колективі було молоді, які прийшли відразу після вузів.

         Ховаючись за обрій літа, але час від часу в пам’яті зринає 1969 рік.

        Директором був Микола Федорович Пецик, завучем Степан Артемович Гаресимчук.

        У школі на той час було 464 учні. В 9, 10 класи ходили учні з Роставиці. Навчання велося у 5 приміщеннях, що знаходилися на різних територіях. Орендувалися класи в будинку культури, будинку вчителя, старій сільській столові.

          На перервах зустрітися у вчительській не було можливості. З одного приміщення «біжиш» у друге, дорогою розмінявши журналами.

          Наповнюваність класів була великою ( більше 40 учнів), лише з кількістю 48-50 учнів можна було зробити поділ.

         Формувалася кабінетна система. Добре були оснащені фізичний і хімічний класи.

          Лаборант готував для практичних робіт всі необхідні прилади, мінерали, у яких в достатній кількості було на кожну парту.

          У літературному кабінеті був кінопроектор, де можна було подивитися короткометражні навчальні фільми з будь-якого предмета.

          Кабінет трудового навчання теж мав всі необхідні верстати, інструменти. Тут можна було замовити декорації для лялькового і драматичного гуртків та прилади необхідні для уроків географії, фізики.

          Пізніше на уроках трудового навчання вивчалася тракторна справа. Були уроки водіння. Юнаки-випускники одержували посвідчення тракториста. Але навчальним процесом робочий день ні учнів, ні вчителів не закінчувався.

          Школа, як вулик, гула й після уроків.

          Крім предметних гуртків, учні працювали ще у хоровому, вокальному, драматичному, ляльковому.

          При будинку культури працював музичний ( духовий ) гурток.

         Мабуть, не було жодного хлопчика 10-15 років, який би не хотів грати  на духовних інструментах. І як наслідок: дитячий духовий оркестр став зразковим за рішенням колегії міністерства культури. Звання було підтверджено на республіканському огляді-конкурсі.

          Це допомогло багатьом випускникам обрати професію музиканта. Консерваторії закінчили Сергій Поліщук (зараз викладач музичної школи в м. Біла Церква) та Олександр Коломієць (працює в Київському театрі опери).

Освіту в музичних училищах одержали Володимир Редюк, Антолій Ревун, Володимир Музика, Микола Григорчук та інші.

Багато хлопців грали у військових духових оркестрах (Василь Харчук, Андрій Гладишко, Дмитро Харчук, Олександр Максимов, Павло Чухалов, Юрій Мороз, Віктор Яцун, Олександр Зарудній, Микола Григорчук (був лауреатом багатьох конкуросів), Василь Осадчий).

Любили учні працювати у ляльковому театрі. Зі своїм репертуаром вони зайняли призове місце в Житомирі.

Дитячий хор радував односельчан і жителів району майстерним виконанням пісень.

У Бистрику багато талановитих вокалістів. Можна назвати сімейні династії Шаренгових, Демчуків, Купчуків, Гребенів, Редюків тощо.

Їхні діти, навчалися в школі, завжди виступали на концертах з сольними номерами.

Добре було поставлено у 70-80-ті роки краєзнавча робота. Мабуть, багатьом випускникам запам’яталась тижнева поїздка до Волграда з Катериною Яківною Бонюк та Ніною Іванівною Конончук.

Тарасова гора (Канів), Софіївка (Умань), перший друкарський станок (Львів), музеї: Коцюбинського (Вінниця), Корольова (Житомир), Вітчизняної Війни (Київ). Тай це неповний список тих місць, що відвідали краєзнавці. Багато експонатів було зібрано до музею народознавства.

У позаурочний час працювали і вчительські гуртки: драматичний, хоровий, вокальний.

Крім участі у гуртках, учні та вчителі допомагали колгоспу підчас збирання цукрових буряків, картоплі, помідорів та яблук. Садили ліс, сад.

У 1986 році було побудовано на місті старої школи Нову трьох поверхову школу площею 3500 м2 розраховану на 464 учні.

Ця школа працює і по цей день. У 2022 році наша школа стала автономним закладом.

У Бистрицькі загальноосвітній школі І-ІІІ ст. є 11 класів де навчається 121 учень, 2 класи для дітей ООП,  працює 19 педагогів,  асистент вчителя, практичний психолог та соціальний педагог, 14 працівників молодшого обслуговуючого персоналу.  

1 вересня 2023 року заклад було переіменовано в Бистрицький ліцей. В звязку з ліквідацією Вільнопільської ЗОШ І-ІІІ ст. 14 учнів ліквідованого закладу виявили бажання навчатись в Бистрицькому ліцеї. Також на роботу були прийняті і педагоги із сусіднього села. 

На даний час у Бистрицькому ліцеї є 11 класів де навчається 129 учень, 2 класи для дітей ООП,  працює 20 педагогів, 2 асистенти вчителя, 1 практичний психолог та соціальний педагог, 2 групи продовженого дня та 2 вихователі, 1 керівник гуртка історично-краєзнавчого спрямування, 15 працівників молодшого обслуговуючого персоналу.  Є власний автобус.